ВАСИЛЬ БИСТРЯНИК: ІСТОРІЯ ОДНІЄЇ ДОЛІ АБО ЯК НАРОДЖУЄТЬСЯ ПЛЯШКА

Довгі роки завдяки друзям нашого журналу «Бористен» знаходить цікавих і талановитих людей  українського коріння за кордоном. Ось і цього разу отримав вісточку-підказку від пані Раїси Хейлик з США. Вона писала що познайомилася з українцем, котрий свого часу зробив чимало прогресивних винаходів у справі виробництва скляних пляшок, має відповідні патенти. Звати його Василь Бистряник і  це вже старша людина, однак, можна сподіватися що він відгукнеться на звертання журналіста з України. Пані Раїса як відповідальна кольпортерка навіть прилучила посилання в Інтернеті на винаходи талановитого українця з Америки. Що ж в мене була нагода перевірити чи пішли  на користь лекції, котрі свого часу слухав на фізико-технічному факультеті для того аби збагнути нехай і англомовні тексти у технічній справі.

Патент В. Бистряника було зареєстровано в США під номером  «US3721544A».  Він був так само зареєстрований у   кількох державах Европи і Канаді.

По – правді , те що зміг розшукати дало мені загальні уяви про винахід пана Бистряника. Згодом я отримаю від нього електронного листа, у якому вже сам винахідник пояснить суть своєї ефективної новації зареєстрованої як  патент у США. Не вдаючись у деталі зазначу що сенс винаходу пана Бистряник   полягав у значному збільшенні продуктивності виготовлення скляних пляшок.

На світлині Василь Бистряник разом з онучкою Фіоною та дружиною Дарією.

Досягалося це за рахунок удосконалення механізму самого агрегату із виготовлення  скляної тари. Конструкцію новацій винайшов і розробив пан В. Бистряник.  До його винаходу подібні машини  набагато менші можливості для збільшення виготовлення продукції. На сьогодні усі подібні агрегати у світі збудовані за конструкторським рішенням, яке винайшов В. Бистряник . А ще він зміг  домогтися  більш ефективного розподілу розтопленого скла – основного матеріалу з виробництва пляшок .   Ця новація  українського інженера дозволила  збільшити випуск   подібної скляно тари   майже до 600 одиниць за хвилину. Тоді як без його  удосконалення механізму агрегату і збільшення ефективності розподілу матеріалу  продуктивність подібної машини  сягала лише близько 180 одиниць. Навіть не спеціалісту не важко зрозуміти прогресивність  патенту В. Бистряник .  У  одному з електронних листів до мене добродій Василь скромно напише:

-          Інші мої патенти маловажні…

2016 рік подружжя Василя та Дарії Бистряник на весіллі своєї родички танцюють як найбільш поважна за віком пара.

Хоча я певен що людина, яка фактично зробила виробничу революцію у виготовленні скляної тари подарувала світові ще не одну цікаву ідею. Але які ще думки виникають , коли дізнаєшся про талант інженера вихідця з України. Сьогодні коли триває російська навала на Сході  нашої Вітчизни ми знову і знову згадуємо те зло яке заподіла Московщина нашому народу. Адже більше як триста років триває геноцид українців сусідами з Півночі. Ми рахуємо людські втрати мільйонами: починаючи від Батуріна і по сьогодення. Але скільки лиха було заподіяно опосередковано, скільки ми маємо,  так би мовити, не прямих втрат через московитів. Ось і доля добродія Василя Бистряник  яскраве тому свідчення . Більшу частину свого життя він провів за межами рідної землі.  А міг би прислужити своєму народу , своїй Вітчизні. Хто винен у цьому? Звичайно звірі з північних земель у які б кольори вони  не формувалися. Ось я коротко описує свою долю цей талановитий і відданий своєму народові чоловік:

-          « Я  народився 24-го січня 1928 року   в селі Ялинковате в горах Карпати, Львівська обл. В 1944-ці в серпні моя сім'я зібрали деякі потрібні речі, наложили на віз, запрягали коні і почали їхати на захід втікаючи від  російських фашистів. Заїхали до Словаччини де був великий збір біженців, там вже німці всіх нас втікачів посадили на поїзд і привезли нас до Відня то переходового табору переходили, так звану, дизенфекцію. Вже звідте висилали людей на різні роботи. Мої родичі і сестри працьовали в лісі, зрізували, рубали дерева і складали в метричну міру. Ну, та не довго ми там затрималися, більшовики наближалися то знову мусіли втікати. На весні 1945 року  йшли пішки цілий місяць аж до Баварії, щоб опинитись під окупацію американців. Скоро вже в 1946 році  були створені табори  ДП (Displace Persons Camp). В таборі в місті Ділiнген (Dillingen) там закінчив гімназію в 1949 році.  В Новому Ульмі в 1950 році  вивчав англійську мову . Щасливо замешкав я з двома сестрами Параскевія і Євдокія,  які прибули до Америки скорше. Кілька місяців працював та пощастило мені дістати стипендії, піти до  Провіденс Коледж, Род Айленд. Закінчивши один рік навчання покликали мене до війська в серпні, 1952р. Вийшовши з війська знову замешкав біля сестри Євдокії, яка вийшовши заміж переїхала до Філяделфіі. Зараз же почав працювати вечорами, а вдень продовжував навчання інженерії. В 1957 році переїхав до штату Конектикат, де за пізнав мою майбутню дружину. Я дальше продовжую навчання, але вечорами..»

За цими скупими рядками доля людини. Людини талановитої, людини відданої своєму народу. Але яку північні варвари позбавили Батьківщини, рідної землі, свого кореня. І за це ніколи не буде прощення…

Фідель Сухоніс

Серія КВ, реєстр. номер 16084-4556 ПР. Рік видання двадцять перший. Постановою президії ВАК України від 9 квітня 2008 року за № 1-05/4 журнал внесено до переліку наукових фахових видань України, у яких можуть публікуватись основні результати дисертаційних робіт з історії, філології, політичних наук, мистецтва та культурології.